безбар'єрність

Новий розділ «Довідника безбар’єрності» (https://bf.in.ua) – про взаємодію з людьми, які мають бойовий досвід – створюється разом з людьми, які цей досвід пронесли крізь себе. Упорядницею стала Ірина Лоюк, керівниця ГО Простір Можливостей. Напередодні разом з партнерами та стейкхолдерами у сфері психосоціальної підтримки ветеранів обговорювали, які питання потрібно розкрити, аби розділ став у нагоді широкому колу читачів. І самим захисникам та захисницям. І їхнім сім’ям. Роботодавцям. Представникам органів влади та місцевого самоврядування. Соціальним і медичним працівникам. Кожному, хто вдома, на вулиці, на роботі взаємодіє з людьми, які мають бойовий досвід.[…Читати далі…]

Радянське та пострадянське виховання лишили нам страх і недовіру до всього, що має частинку «психо-». Та часи змінюються, і сьогодні ми вчимося піклуватися про ментальне (психічне) здоров’я так само, як і про фізичне. Звикаємо до того, що всі наші емоції нормальні, що плачуть не лише діти й жінки, що звернутися по допомогу до спеціаліста — не соромно. Вирішили завести словник ментального здоров’я, щоб краще орієнтуватися в темі без складних наукових термінів, які лякають. Давайте почнемо з головного: «психо-» — це не жахастик від Альфреда Гічкока

Вийшов новий епізод спецсезону подкасту від The Village Україна «Простими словами» В новому випуску гостею стала неврологиня, директорка державного «Центру психологічного здоровʼя та реабілітації ветеранів “Лісова поляна”» Ксенія Возніцина. В епізоді говорили про такі важливі питання, як вигоряння, крайнощі щодо ПТСР і те, як зустрічати людей, які повертаються й будуть повертатися з війни. Нагадаємо, що спецсезон подкасту присвячений темі здоровʼя під час війни та виходить у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», заснованої за ініціативи першою леді Олени Зеленської. Слухайте новий епізод на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud[…Читати далі…]

Пам’ятаєте, що тривога вириває з реальності? І найкраща її профілактика — робота з усвідомленістю і заземленням. Це можна робити будь-де і будь з чим. Повертати себе у реальність, у момент тут-і-зараз, підключаючи всі органи відчуттів. Якщо ваш стан дуже розхитаний, ця техніка не вийде одразу. Але тренуйтесь щодня, не здавайтесь і все у вас вийде #ТиЯк

Вільне волевиявлення є чи не головною основою будь-якого сучасного суспільства, і ми добре бачимо, чим відрізняються країни, де у людей є можливість впливати на керівництво громад, регіонів та держави в цілому, і де така можливість втрачена. Та, на жаль, деяких суспільні групи під час виборів стикаються з тим, що вони не можуть самостійно проголосувати чи для цього їм потрібна допомога близьких. Деякі виборчі дільниці розташовані так, що туди складно дістатися людям на кріслах колісних, літнім людям складно розрізнити дрібний шрифт, а люди, які не бачать, взагалі мають покладатися на допомогу[…Читати далі…]

Буває, що у відповідь хочеться кричати. Гнів, страх, розпач переростають в агресію, і контролювати цей клубок емоцій стає надзвичайно важко: ми буквально відчуваємо бажання трощити меблі, жбурляти речі, навіть робити комусь боляче. У такі миті часто засуджуємо себе, адже звикли вважати такі емоції негативними. Насправді ж бажання копнути стільця так само свідчить про тривалий стрес і втому. 🪓 Проста вправа «Сокира» допоможе взяти під контроль раптову хвилю деструктивної агресії та вивільнити емоції без наслідків для себе чи оточення. Зробімо її разом: 🔸 станьмо та складімо перед собою руки долоня до[…Читати далі…]

«Чому він загинув, а я живий?» Коли людина втрачає когось із близьких або ж опиняється у ситуації, яка загрожує життю, і стає свідком смерті інших, у неї може сформуватися синдром вцілілого. Вона знецінює власний негативний досвід, відчуває сором та провину, позаяк вважає, що не доклала зусиль, аби врятувати життя. Синдром вцілілого може бути частиною посттравматичного стресового розладу (ПТСР), та значно частіше причиною є стрес і глибокі переживання. І найбільш дієвою допомогою, як не дивно, є прості слова й турбота близьких. Ось кілька порад від психологині Тетяни Єрмолаєвої. Повну розмову зі[…Читати далі…]

Школа – це місце, де поза домом діти проводять найбільше часу. Та й із вчителями спілкуються іноді частіше, ніж із батьками. А ще, втомлених після роботи маму з татом насамперед турбує, чи їхня дитина сита й одягнена. Усе інше відходить на другий план і тривожні моменти, пов’язані з ментальним здоров’ям, батьки можуть пропустити. Тож, буває так, що вчитель найпершим може помітити зміни в поведінці учня. Що може зробити школа Стати місцем, де про психічне здоров’я не бояться говорити. Вчать дітей дбати не тільки про своє тіло та довкілля, а і[…Читати далі…]

А ще – на дорозі всі рівні, у всіх однакові умови. Тому можливість людям з інвалідністю водити машину – дуже важлива. У 5 регіонах України – Київ, Львів, Кам’янець-Подільський, Кропивницький та Дніпро – вже працюють адаптовані автошколи. І це тільки початок великого проєкту МВС України у межах Національної стратегії безбар’єрності, розробленої за ініціативою першої леді Олена Зеленська. «Безбар’єрність має стати нормою життя нашого суспільства та абсолютним стандартом для усіх нас. Особливо, коли йдеться про доступну інфраструктуру – це якраз про рівні права та можливості для кожного. У ході впровадження проєкту[…Читати далі…]

Резильєнтність 一 це набір рис особистості, які допомагають долати стрес та важкі обставини конструктивним шляхом. Для того, щоб освітяни та практичні психологи закладів освіти навчилися піклуватися про своє психічне здоров’я, Міністерство освіти і науки України запроваджує нову програму підвищення кваліфікації для педагогічних працівників «Плекання резильєнтності в освітніх закладах». Учасники програми зможуть вдосконалити такі компетентності практичні навички щодо ідентифікації та активізації життєвих цінностей; здатність організовувати та надавати психологічну допомогу (індивідуальну та групову); ефективно вирішувати поширені труднощі в колективах, пов’язані з сучасними викликами у сфері психічного здоров’я, поведінковими особливостями учнів; визначати та[…Читати далі…]

Ви міцно обіймаєте батька, брата чи сестру, вашу кохану людину, яка ще вчора ночувала в окопі під обстрілами. Чи думали ви, що скажете в цей момент? Про що запитаєте вдома? Як будете слухати численні історії або ж довгу тишу? Важливо пам’ятати, що тепер ваші рідні чи товариші мають особливий досвід. А фізіологічний стан, в якому вони перебували, відрізнявся від того, в якому ми звикли жити щодня. Фактично людина тривалий час була на межі життя і смерті, а це вплинуло на її свідомість і на те, яким вона бачить світ довкола.[…Читати далі…]