безбар'єрність

Школа – це місце, де поза домом діти проводять найбільше часу. Та й із вчителями спілкуються іноді частіше, ніж із батьками. А ще, втомлених після роботи маму з татом насамперед турбує, чи їхня дитина сита й одягнена. Усе інше відходить на другий план і тривожні моменти, пов’язані з ментальним здоров’ям, батьки можуть пропустити. Тож, буває так, що вчитель найпершим може помітити зміни в поведінці учня. Що може зробити школа Стати місцем, де про психічне здоров’я не бояться говорити. Вчать дітей дбати не тільки про своє тіло та довкілля, а і[…Читати далі…]

А ще – на дорозі всі рівні, у всіх однакові умови. Тому можливість людям з інвалідністю водити машину – дуже важлива. У 5 регіонах України – Київ, Львів, Кам’янець-Подільський, Кропивницький та Дніпро – вже працюють адаптовані автошколи. І це тільки початок великого проєкту МВС України у межах Національної стратегії безбар’єрності, розробленої за ініціативою першої леді Олена Зеленська. «Безбар’єрність має стати нормою життя нашого суспільства та абсолютним стандартом для усіх нас. Особливо, коли йдеться про доступну інфраструктуру – це якраз про рівні права та можливості для кожного. У ході впровадження проєкту[…Читати далі…]

Резильєнтність 一 це набір рис особистості, які допомагають долати стрес та важкі обставини конструктивним шляхом. Для того, щоб освітяни та практичні психологи закладів освіти навчилися піклуватися про своє психічне здоров’я, Міністерство освіти і науки України запроваджує нову програму підвищення кваліфікації для педагогічних працівників «Плекання резильєнтності в освітніх закладах». Учасники програми зможуть вдосконалити такі компетентності практичні навички щодо ідентифікації та активізації життєвих цінностей; здатність організовувати та надавати психологічну допомогу (індивідуальну та групову); ефективно вирішувати поширені труднощі в колективах, пов’язані з сучасними викликами у сфері психічного здоров’я, поведінковими особливостями учнів; визначати та[…Читати далі…]

Ви міцно обіймаєте батька, брата чи сестру, вашу кохану людину, яка ще вчора ночувала в окопі під обстрілами. Чи думали ви, що скажете в цей момент? Про що запитаєте вдома? Як будете слухати численні історії або ж довгу тишу? Важливо пам’ятати, що тепер ваші рідні чи товариші мають особливий досвід. А фізіологічний стан, в якому вони перебували, відрізнявся від того, в якому ми звикли жити щодня. Фактично людина тривалий час була на межі життя і смерті, а це вплинуло на її свідомість і на те, яким вона бачить світ довкола.[…Читати далі…]

Вони виникають нізвідки і ніби чіпляють нас на гачок, витісняючи все інше. Перше, що ми робимо — намагаємося відволіктися. Але це як «не думай про слона»: що більше відганяєш від себе нав’язливу думку, то більше вона виснажує. Тож коли відчуваєте, що провалюєтеся, спробуйте прості кроки: не ігноруйте нав’язливу думку, навпаки зосередьтеся на ній; подумки опишіть свою думку, надайте їй змісту; поверніть всю увагу назад на ту справу, якою займалися. Нав’язливі думки заважають, а інколи навіть лякають. Вони з’являються через невпинну тривогу, тож важливо боротися з цим станом комплексно, щоб відчути[…Читати далі…]

«Зараз ми точно знаємо: безбар’єрною має стати вся країна. Це має бути весь наш простір. Фізичний, коли зручність не закінчується разом з інфраструктурними змінами. І простір ментальний, коли можливості не обмежені ніде, ні в чому», – перша леді Олена Зеленська під час виїзного засідання Ради безбар’єрності у Вінниці #bezbariernist#безбарєрність#barrierfree

Коли ниє зуб – ми йдемо до стоматолога. Коли хапає серце – до кардіолога. Але не всім легко звернутися до фахівця з психічного здоров’я, коли болить душа. Через нав’язану суспільством стигму невидимі поранення підступно гризуть зсередини навіть здавалося б найстійкіших. Що ж це за невидимі поранення Деякі багатьом відомі. Тривожні розлади, суїцидальні думки, депресія. А відтепер у цьому списку справжня епідемія української армії – контузії. Вибухова хвиля проходить крізь тіло іноді без жодного фізичного сліду, але не без тривалої шкоди для життя. Це і виснажливий головний біль, і постійний дзвін[…Читати далі…]

У тому, що психіка похитнулася, іноді найскладніше зізнатися самому собі. Ви помічаєте знервованість, гостру реакцію на випадковий поштовх у магазині, бажання вибухнути в мить через дрібницю. Ви це бачите і відчуваєте, що щось не так. Бо ви – дорослий. А тепер уявіть, що коїться із дитиною, яка отримує той самий спектр емоцій. От тільки малеча не може їх подолати, бо не розуміє – що це? Чому раптом такі відчуття? Вона нервує і злиться, а батьки списують все на чергову вікову кризу. І відмахуються – минеться, переросте, треба почекати. Ні Зволікати[…Читати далі…]

Зізнаємось, говорити іноді теж буває важко. Наші серця і розум зайняті переживаннями за рідних. Ми звикли гортати стрічку новин так часто, що це стало звичкою – під час їжі, перед сном. Такі реалії воєнного часу. Змінюємося ми, наше сприйняття інформації, тож мають змінюватися й підходи до комунікації. Саме про це говорила керівниця Безбар’єрність, Координаційний центр КМУ / Mental Health UA Оксана Збітнєва на семінарі, учасниками якого стали заступники міністрів, проєктні команди міністерств та представники комунікаційних підрозділів. Мета заходу – знайти рішення, як ефективно розповідати про втілення безбар’єрності, щоб кожна людина[…Читати далі…]