Як «Правий сектор» покінчив із свободою слова в Росії: дайджест пропаганди за 1 листопада
Росія визнає, що Україна може перемогти, а херсонські колаборанти «приймають непрості рішення». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 1 листопада.
- Навіщо Медведєв знову погрожує ядерною зброєю
- Як Шойгу «не допускає загибелі українських громадян»
- Чому саме Сальдо оголошує «евакуацію» з Херсонщини
- 10 років від «захисту дітей» до «фейків про війну в Україні»
Навіщо Медведєв знову погрожує ядерною зброєю
Вірна ознака: коли в Росії щось не виходить, вона каже про ядерну зброю. Ось коротка хроніка трьох останніх місяців.
У вересні Путін заявляв, що РФ може застосувати ядерну зброю у разі загрози територіальній цілісності країни. І навіть наголошував, що це «не блеф».
У жовтні на засіданні дискусійного клубу «Валдай» він, навпаки, заявив, що «у нас немає сенсу ані політичного, ані воєнного застосовувати ядерну зброю в Україні».
І ось 1 листопада екс-президент РФ Медведєв каже, що Росія все ж може застосувати ядерну зброю «у разі перемоги України».
НАСПРАВДІ, вже давно відомо: Медведєв потрібен хоча б для того, аби особистим прикладом пояснювати принаймні, дві речі. Перша: Путін не єдина людина в світі, яка хотіла війни в Україні. Друга: Путін у компанії цих людей не найбільш упоротий. Принаймні, через посаду.
Нагадаємо, президент США Джо Байден, прокоментував відсутність «валдайського» сенсу ядерного бомбардування України з боку Путіна риторичним питанням: «Якщо він не має наміру цього робити, чому продовжує про це говорити? У нього дуже небезпечний підхід до ситуації».
Відзначимо, вже з квітня, коли угар «Київ за три дні» згас під ударами «Джавелінів», російські офіційні особи та їх пропагандистська обслуга почали цілеспрямовано говорити про ядерні удари.
Вже тоді керівник МЗС РФ Лавров заявив, що «ризики ядерної війни зараз дуже суттєві, не можна їх недооцінювати, проте є багато бажаючих, які готові штучно роздмухувати цю загрозу. Не ми граємо з ядерною війною».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як кремлівська пропаганда корегує методички через власні військові поразки у війні проти України?
Тобто Медведєв у листопаді – це Лавров у квітні. Крім них без особливих зусиль можна знайти ще кількох персонажів «путінської компанії», які періодично грають ядерну роль у серіалі «нас до цього змушують».
Хоча, звісно, ніхто цього у світі не починав. Чотири роки тому в промові, де він озвучив тезу про «непотрібність світу, якщо в ньому не буде Росії», Путін також заявляв:
«Росія може застосувати ядерну зброю лише в тому випадку, якщо система попередження про ракетний напад зафіксує старт ракет противника, розрахує їхню траєкторію та час падіння головних частин на нашу територію».
Якщо виходити з того, що жодна ядерна українська ракета не влучає по міжнародно визнаній території Росії (а насправді взагалі нікуди не влучає через свою відсутність), то постає цілком слушне питання: чого це Медведєв (особливо на тлі «успіхів» МО РФ у знищенні української цивільної інфраструктури) раптом почав знову погрожувати ядерною зброєю?
Відповідь напрошується лише одна, і вона, як не дивно, схована у самому формулюванні його погрози. Фактично заступник секретаря Радбезу РФ констатує ймовірність того, що Україна здобуде перемогу, відвоює свою землю та відновить свої міжнародно визнані кордони. Поразка Росії – це лише питання часу, констатує ядерний допис Медведєва. Саме звідси, з одного боку – нескінченні заяви РФ про готовність до переговорів, а з другого — такий самий нескінченний шантаж ядерною зброєю.
Як Шойгу «не допускає загибелі українських громадян»
Майже одночасно з тим, як Медведєв завдавав чергового Telegramно-ядерного удару, Шойгу, коментуючи свої удари – по критичній інфраструктурі України, заявив, що «при цьому вживаються всі заходи для недопущення загибелі українських громадян, а ось київський режим не дбає про благополуччя мирних жителів».
НАСПРАВДІ, термін «високоточні удари» – з того ж наративного ряду, що й «спецоперація», «демілітаризація», «ураження центрів прийняття рішень» й т.д. Тобто Москва відчайдушно намагається видати свою війну зі спальними районами за точковість, майже ювелірність. А те, що масово гинуть прості люди, так то або «провина українських ППО, які збивають «миротворчі високоточні ракети», або взагалі «геноцид українського народу з боку київського режиму».
Доказів цієї «ювелірності» від Шойгу вже зібрано безліч. За підрахунками Генеральної прокуратури України станом на 31 жовтня загинуло 7 938 цивільних осіб, з них 430 дітей. Поранених — 10 897.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Денацифікація» по-кремлівськи: росіяни оприлюднили програму геноциду українців
Генпрокурор України Андрій Костін наголошує, «це лише офіційні, підтверджені дані, які є у матеріалах кримінальних проваджень. З урахуванням неможливості доступу до окупованих територій і відсутності повної картини того, що там, наприклад, у Маріуполі, відбувалося і відбувається зараз, можемо тільки припустити, якою страшною є ця цифра».
Щодо руйнувань та пошкоджень, офіційна статистика така: 51 412 об’єктів цивільної інфраструктури, з них – 41 184 житлових будинків та споруд, 2688 – навчальних та виховних закладів (331 зруйновані повністю), 389 – медичних закладів, 392 – культурні споруди, 8 – релігійні, 5 051 – мереж, що забезпечують життєдіяльність населення (це газопроводи, водогони, електромережі) та 2 407 інших.
1 листопада президент Володимир Зеленський заявив, що «ракетні удари російської армії серйозно пошкодили близько 40% усієї енергетичної інфраструктури України».
І все це напередодні зими. Таким чином, висновок можна зробити лише один: не маючи стратегії військової перемоги над Україною, Росія намагається реалізувати тактику перемоги над українцями. Нещодавно той же Медведєв пропонував поміняти світло на Донбас, Херсон і ЗАЕС, а коли не вийшло, в хід пішла звична ядерна риторика вкупі з погрозами влаштувати «холодомор». Все даремно.
До речі, за Римським статутом, «навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове її фізичне знищення є геноцидом». Тому вся російська влада вже може високоточно готуватися до пред’явлення звинувачень у цьому злочині.
Чому саме Сальдо оголошує «евакуацію» з Херсонщини
Так само херсонський гауляйтер Сальдо вже може готуватися до звинувачень, щонайменше, у злочинах проти людяності. Адже стаття 7 пункт d все того ж Римського статуту говорить, що під такі злочини підпадає «депортація чи насильницьке переміщення населення».
1 листопада він заявив про «евакуацію 70 тисяч жителів лівобережжя Херсонської області через відомості про масований ракетний удар ЗСУ по Каховській греблі».
НАСПРАВДІ, ми вже пояснювали навіщо Кремлю примусове переміщення населення Херсонщини.
Проте сам Кремль у цій депортаційній історії залишається якось осторонь. І недаремно Сальдо вказує, що «це рішення прийняло керівництво Херсонської області, саме її органи влади роблять все необхідне, щоб убезпечити наших мирних мешканців». При цьому всьому, за його словами (і за офіційно прийнятим формулюванням), «Херсонська область залишається під надійним захистом російської армії».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Путін визнав тимчасовість «своєї» України
Отже в Кремлі вирішили весь негатив і всю відповідальність за непопулярні рішення перекладати з окупантів на колаборантів. У даному випадку на «губернаторів» – незаконних з точки зору Києва і тимчасових, з точки зору Москви. Саме так, адже приставку «тимчасово виконуючий обов’язки» з посади Сальдо ніхто не прибирав.
Програму максимум Сальдо досягнув (з Путіним сфотографувався). На цьому все. Влада його, звичайно, номінальна, повноваження також, але відповідальність буде повною. Причому не тільки за українським чи міжнародним правом, а й за російським також.
Кремль ніколи не цурався пожертвувати непотрібними йому людьми. Тим паче зрадниками. А якщо Сальдо ще й операцію «евакуація-депортація» провалить, то операції «ліквідація» йому не уникнути. Добре, якщо це буде як з Плотницьким з «ЛНР». А може бути і як з Захарченко із «ДНР».
Коли кремлівські щурі бігтимуть з корабля, вони ще й махатимуть папірцями про те, що юридично «це рішення прийняло керівництво Херсонської області», а не Москва. У цьому й повчальність таких історій, як з Сальдо.
10 років від «захисту дітей» до «дискредитації армії»
І наостанок про цікаву дату. 1 листопада виповнилося рівно 10 років як в Росії фактично скасували свободу слова. Причому чи не головну роль у цьому досить несподівано для себе зіграв український «Правий сектор».
Починалося все зі шляхетної мети – захисту дітей. 1 листопада 2012 року в РФ запрацював реєстр заборонених сайтів. Його створення передбачало поправки до закону про захист дітей від шкідливої інформації. Вони дозволили Роскомнагляду (РКН) без суду блокувати сторінки, де, за версією відомства, була дитяча порнографія, пропаганда суїциду чи наркотиків.
Власникам таких сайтів давали три доби на видалення забороненої інформації, після чого до «чорного списку» вносився ресурс в цілому.
НАСПРАВДІ, вся ця ювенальна опіка перетворилася на тотальний пресинг тоді ще більш-менш притомних російських медіа.
Ще до повномасштабного вторгнення в Україну, трохи більше року тому, Центр стратегічних комунікацій писав про те, як Росія перетворюється на інформаційне гетто.
Цього разу видання «Медуза» представило хронологію еволюції Росії від «захисту дітей» до «дискредитації армії».
12 березня 2014 року
одне з найстаріших і найбільших видань «Лента.ру» отримало попередження від РКН — за посилання, яке стоїть на тексті інтерв’ю з одним з лідерів «Правого сектору» Андрієм Тарасенком (його взяв у Києві спецкор «Ленты.ру» Ілля Азар). Посилання вело на матеріал під назвою (увага!) — «Дмитро Ярош: Рано чи пізно, але ми приречені воювати з Московською імперією». Саме його РКН вважав екстремістським.
Редакція видалила посилання. Але того ж дня головного редактора Галину Тимченко звільнили. Слідом за нею пішла більшість журналістів. Керувати «Лентой.ру» прийшов Олексій Гореславський, який через 4 роки став співробітником адміністрації Путіна.
13 березня (наступного дня)
РКН заблокував блог Олексія Навального в ЖЖ, а також сайти «Грани.ру», «Каспаров.ру» та «Ёж.ру». Це були перші російські ЗМІ, заблоковані в інтернеті, нібито за заклики до протестів. «Протестний електорат владу турбує, але протести були й раніше. Я впевнений, що головна причина блокади — війна з Україною», — казав тоді головний редактор «Грани.ру» Володимир Корсунський. А ще через п’ять днів після блокування видання Росія незаконно анексувала Крим.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 2+2=5: як Орвелл передбачив путінський шизофашизм
Липень 2014 року
Було ухвалено закон, що вимагає від будь-яких сервісів зберігати персональні дані росіян виключно на серверах у РФ. Після набуття чинності законом (це сталося у вересні 2015 року) інтернет-ресурси, що його порушують, можуть бути заблоковані. Так, у листопаді 2016 року в Росії стала недоступна соцмережа LinkedIn. У 2019 році штрафи за відмову локалізувати дані росіян зросли – і з того часу їх отримали Google та Apple.
Липень 2016 року
Схвалено так званий «пакет Ярової». Він набув чинності 2018-го і зобов’язав операторів зв’язку та організаторів розповсюдження інформації протягом півроку зберігати записи дзвінків та повідомлень користувачів, а також їхній інтернет-трафік — і на запит передавати цю інформацію силовикам (якщо вона зашифрована, ключі потрібно було передати ФСБ) .
Травень 2019 року
Путін підписав закон про ізоляцію Рунету. Він дозволив владі контролювати всі точки передачі даних за кордон та маршрутизацію трафіку. Кремль тепер може за необхідності відключити зовнішній інтернет — всі сайти та сервіси, які знаходяться на закордонних серверах.
Квітень 2021 року
«Медуза» потрапила до списку ЗМІ – «іноземних агентів». До цього в реєстрі вже кілька років було «Радіо Свобода». Незабаром міністерство юстиції РФ записало до «іноагентів» VTimes, The Insider, «Дождь», «Важные истории», «Медиазона».
Лютий-березень 2022 року
Путін почав повномасштабну війну в Україні, назвавши це «спецоперацією». Саме такого формулювання РКН зажадав і від ЗМІ, заборонивши називати війну війною. На підставі цього російська влада трохи більше ніж за тиждень заблокувала найбільші незалежні ЗМІ. 4 березня було запроваджене покарання за «дискредитацію» російської армії та «фейки» про неї. За даними «Роскомсвободи», лише за перші п’ять місяців війни під репресії потрапили понад 5300 сайтів.
21 березня 2022 року
Російський суд оголосив Meta – материнську компанію Facebook та Instagram – «екстремістською організацією». Причиною було названо «розміщення інформації, що містить заклики до насильства проти російських громадян». Пізніше у РФ звучали заклики розблокувати Instagram.
Цього не сталося, натомість нещодавно керівник найманців «Вагнер» Євген Пригожин попросив Генпрокуратуру заблокувати ще й YouTube.
Аргументація аналогічна до тої, якою послуговується РКН: на YouTube, мовляв, «розповсюджуються фейки, публікується русофобський контент, заклики до повалення влади в РФ та інші деструктивні матеріали».
Власне, на цьому можна було б і завершити зі свободою слова в Росії. Але 1 листопада (мабуть на честь 10-ї річниці) суд в РФ оштрафував «Вікіпедію» на 2 млн рублів «за невидалення фейків про спецоперацію». Претензії виникли до двох статей. Перша: «Ненасильницький опір громадянського населення України під час вторгнення Росії». Друга: «Оцінки вторгнення Росії в Україну».
Усе це, звичайно, виглядає дико і дивно для нормальних людей, але «нова реальність», про яку так люблять побалакати у Кремлі, в Росії зараз саме така. Тому й не дивує бажання українців уникнути її. І ядерні погрози Медведєва, «високоточний» геноцид Шойгу чи депортація від Сальдо – це бажання тільки підсилює.