Універсальність прав людини, їх визнання і закріплення на міжнародному та національному рівнях ставить перед сучасним суспільством підвищення вимоги щодо їх гарантування. Головним фундаментальним правом людини, що посідає особливе місце серед особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, є право людини на життя. Міжнародні нормативно-правові акти, які гарантують права та свободи людини, а також Конституція України: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань,» – декларує стаття 27 Конституції України. Відповідно до ст. 3 Основного Закону України «людина її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю». Саме з можливістю реалізації права на розпоряджання власним життям, суспільство турбує проблема евтаназії.
Підвищена увага до питання останнім часом пояснюється такими чинниками, як прогрес медицини, зміни в ідеологічних орієнтирах суспільства, проблеми з наданням якісних медичних послуг і медикаментозним забезпеченням тощо. Саме цим обумовлена активізація обговорення евтаназії, як однієї найбільш невирішених і спірних питань сьогодення.
Так, з метою підвищення обізнаності суб’єктів пробації щодо цієї теми працівниками Ізмаїльського районного відділу №2 філії «Центру пробації» в Одеській області було проведено інформаційно-просвітницький захід, в рамках якого для підоблікових уповноваженого органу з питань пробації модератором кіноклубу «Docudays UA» при Ізмаїльському РВ №2 філії Центру пробації в Одеській області Людмилою Якименко було організовано та проведено засідання Кіноклубу.
Для обговорення цієї непростої теми був обраний документальний фільм з колекції Мережі DOCU/CLUB «Хороша смерть» режисера Томаша Крупа. Головна героїня, Дженет, смертельно хвора і хоче померти з гідністю, однак це суперечить британським законам. Вона зв’язується з доктором зі Швейцарії, яка готова допомогти. Як і багато поколінь її родини, Дженет потерпає від м’язової дистрофії. Вона мусить спланувати подорож до Швейцарії, перш ніж швидко прогресуюча хвороба зробить це неможливим. Із внутрішнім спокоєм вона організовує свій від’їзд, поки її близькі переживають бурю емоцій. Її син Саймон також успадкував цю хворобу і з більшим розумінням ставиться до рішення матері, аніж його сестра Бріджет. Драма у стосунках наростає із наближенням смерті. Чи належить нам власне життя, а чи ми належимо йому?
Перегляд фільму нікого з присутніх не залишив байдужим. Кожний з учасників зустрічі ділився своїми емоціями від побаченого. В умовах відсутності інфраструктури паліативної допомоги в Україні та низкою медичних і фінансових проблем, чи може евтаназія допомогти впоратися зі стражданнями та забезпечити мир для пацієнтів, які часто не можуть отримати навіть базове знеболення? На це питання модератора клубу кожний з учасників засідання поділився своєю думкою. Так, Марія Гонтар, провідний інспектор уповноваженого органу з питань пробації, юрист за фахом, яка прийняла участь в засіданні кіноклубу, зазначила, що сьогодні в Україні заборона евтаназії міститься в ст. 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», де «медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань». Будь-які форми евтаназії суворо караються законодавством України підпадають під ст.115 Кримінального кодексу як умисне вбивство, проте моніторинг суспільної думки не є настільки категоричним. Пан Анатолій виказав свою думку, а саме про можливість «доброї смерті», якщо він буде прикутий до ліжка невиліковною хворобою і стане «тягарем» для власних дітей, тим паче під час воєнного стану в країні. Людмила Якименко поділилась своїм болісним досвідом у 2010-му році – відмови в евтоназії для її матері, яка тривалий час перебувала в комі після операції з видалення ракової пухлини. Модератор зазначила, що під час широкомасштабної військової агресії рф проти України, яка триває вже п’ятий рік думка громадськості України змінюється: за результатами останнього громадського опитування, присвяченого цій проблемі, серед 1 тис. респондентів різних регіонів України було встановлено, що проти евтаназії виступають лише 37,1% респондентів.
Наприкінці зустрічі присутні зазначили, що за допомогою документального кіно вони побачили масштаб цієї проблеми, питання «Евтаназія– це трагедія чи щастя? Для пацієнта? А для сім’ї?» залишаються відкритими, однак всі одностайно виказали думку, що людина повинна мати можливість самій обирати кінець свого земного шляху…
#docuclub #docu_показ
