ЯК РОЗПОВІСТИ І ПОЯСНИТИ ДИТИНІ ВТРАТУ РІДНОЇ ЛЮДИНИ
Сказати дитині про смерть повинна найближча людина – та, кому вона найбільше довіряє і з ким може розділити горе.
Спробуйте знайти безпечне й тихе місце, щоб поговорити з дитиною, і продумайте наперед, що збираєтеся сказати.
Попросіть дитину сісти поруч. Якщо вона ще маленька і в неї є улюблена річ, наприклад, іграшка, яку вона всюди носить із собою, нехай візьме і її.
Не варто детально розповідати, як саме це сталося. Якщо це було раптово, спочатку потрібно сказати, що ця людина загинула і її з нами ніколи не буде. В цілому, якщо дитина не розпитує, не треба говорити зайвого.
Говоріть повільно і обов’язково робіть паузи, щоб дитина мала час зрозуміти, а ви – тримати почуття під контролем.
Дитині треба дати час, щоб усвідомити цю інформацію. Маленькі діти можуть реагувати так, ніби вони вас не слухають. Проявіть терпіння та дочекайтеся їхньої уваги.
Також будьте готові до того, що молодші діти будуть знову і знову ставити одні й ті ж запитання – як під час розмови, так і упродовж наступних днів та тижнів.
Не використовуйте образ померлої людини для формування бажаної поведінки дитини. Наприклад: «Не кричи, бо на тебе бабуся зверху дивиться».
Якщо дитина розпитує про померлу людину, намагайтесь не блокувати спогади про неї. Спитайте, що б вона хотіла сказати людині, якої вже немає. Якою б, на її думку, була відповідь.
Не заперечуйте почуття дитини: «Не плач», «Заспокойся». А навпаки – приймайте будь-які емоції. Їх треба проговорити (печаль, сум) і допомогти виразити (гнів, агресія).
Говорити про померлу людину – часто є способом, який допомагає виразити накопичені почуття.
Дякуємо за рекомендації психологині Наталі Акульшиній.
Більше інструкцій та порад, актуальних у воєнний час для батьків з дітьми, людей з інвалідністю, людей старшого віку та їхніх близьких, читайте у «Довіднику безбар’єрності» 
https://bf.in.ua/u-voiennyj-chas.
«Довідник безбар’єрності» – ініціатива і флагманський проєкт першої леді Олени Зеленської