Український «воєнторг» проти російського: дайджест пропаганди за 25 січня
Москва будуватиме «зони» на окупованих територіях та нервує з приводу танкового прориву в Україні. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 25 січня.
- Пріоритети Кремля у «розвитку нових регіонів»
- «Кроки доброї волі» Шойгу від північних кордонів РФ
- Реальні бойові танки vs парадні «Армати»
- Москва вчергове програла в «настамнет»
Пріоритети Кремля у «розвитку нових регіонів»
Заступник секретаря Ради безпеки РФ Дмитро Медвєдєв переодягнувся у френч. І став схожим одночасно і на вже покійного Жириновського, і на поки що живого Соловйова.
25 січня він заявив, що «на даний момент найбільш пріоритетною роботою стала адаптація до потреб мешканців «нових регіонів» соціальних програм, які діють по всій країні».
НАСПРАВДІ, під «соціальними програмами», напевно, розуміються виправні колонії, через які й проходитиме «адаптація» окупованих українців до звичайних російських реалій.
Адже рішенням уряду РФ буде створено одразу 25(!) нових виправних колоній. У самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» їх планується відкрити 12 та 7 відповідно, у Запорізькій області – дві колонії та одну колонію-поселення, ще три виправні колонії – на Херсонщині.
Напередодні Москва офіційно підтвердила, що, наприклад, комбінат «Азовсталь» не відновлюватимуть, бо «це неможливо і нерентабельно». Ще одне містоутворююче підприємство Маріуполя — «завод Ілліча» — зараз теж зупинене, і воно «вже ніколи не функціонуватиме в колишньому режимі».
Таким чином, остаточним знесенням «Азовсталі» і будівництвом бараків для в’язнів «русский мир» чітко визначив свої пріоритети щодо українців на так званих «нових територіях».
«Кроки доброї волі» Шойгу від північних кордонів
Те, що в Росії й досі (навіть, на офіційному рівні) не визначились як же називати окуповані території України: «новими» чи «історичними» – вже давно нікого не дивує.
Ось президент РФ Путін 25 січня на зустрічі зі студентами (чи знов переодягненими співробітниками ФСО?) заявив, що «мета СВО — насамперед захист людей та захист самої Росії від тих загроз, які їй намагаються створити на прилеглих до нас наших історичних територіях».
НАСПРАВДІ, того самого 25 січня стало відомо, що на кордоні з «історичною територією Росії» під назвою Фінляндія (в Гельсінкі й досі стоїть пам’ятник Олександру ІІ) чисельність ЗС РФ вже становить менше ніж 25% від тої, що була до початку повномасштабного вторгнення в Україну.
Йдеться як про сухопутні, так і про повітряно-десантні війська і морську піхоту. Відносно недоторканими залишилися лише підрозділи найслабшого Балтійського та найкорумпованішого Північного флотів ВМФ РФ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія програла морській «бій» НАТО
Нагадаємо, офіційні особи РФ неодноразово погрожували Гельсінкі «заходами військового характеру» у відповідь на рішення вступити до НАТО. Цікаво, що начальник російського Генштабу Герасимов ще напередодні назвав «прагнення Фінляндії та Швеції в НАТО загрозою безпеці Росії».
Цікаво, як трактуватиметься скорочення російських військ на 75% на кордонах з фінськими «нашими історичними територіями» у контексті «СВО в Україні проти всього НАТО»: «перегрупування» чи все ж таки «крок доброї волі»?
Хоча, звісно, Шойгу крокує від північних кордонів РФ не з доброї волі, а через величезні втрати в Україні. І Фінляндія це цінує.
Реальні бойові танки vs парадні «Армати»
Натомість західні танки (в т.ч. і фінські) навпаки крокують туди, куди й потрібно – в Україну. 25 січня можна назвати «Днем танкових військ в Україні».
Те, що так довго заводилося протягом останніх днів, не просто поїхало, а перетворилось у справжній флешмоб: хто скільки танків може зараз надати Києву.
Звичайно, пропаганда усіляко применшує важливість танкового прориву в Україну. Загальний мотив традиційно невибагливий: німецький Leopard повторить долю «тигрів» і «пантер», французький Leclerc – слабенький, британський Challenger – занадто складний для українців, а хвалений американський Abrams, мовляв, – не для наших доріг і взагалі не проблема для «Т-90 («Прорив»).
НАСПРАВДІ, вони бояться. Дуже бояться. І усі підстави для страху в них є. Адже усе лежить на поверхні: те, що починалось з оборонної протитанкової зброї зрештою виросло до наступальної – самих танків.
А щодо Abrams, то про цей танк варто знати, щонайменше шість базових речей:
– на ньому встановлена одна з найбільш досконалих (і складних) систем управління вогнем, яка включає: лазерні далекоміри, прилади нічного бачення, бортовий комп’ютер, що допомагає вибирати цілі та наводитися на них.
– в якості двигуна використовується турбіна. Так, вона дійсно споживає багато палива. Але, вона надійніша за звичайний двигун, її можна заправляти паливом для: реактивних двигунів, бензином, соляркою та навіть судовим дизельним паливом.
– такий двигун збільшує швидкість та маневреність, а також набагато менше шумить, що важливо в умовах бойових дій.
– ЗСУ вже використовують танки Т-80, захоплені у російської армії. На них також встановлена турбіна, і українським танкістам знайомі особливості застосування такої техніки на війні.
– M1 Abrams озброєні сухопутні сили сусідньої Польщі, тому ремонтна база знаходиться недалеко від України. Це означає, що логістика постачання запчастин вже налагоджена.
– танків Abrams було випущено у два з половиною рази більше, ніж Leopard-2: 10 600 проти 3 600 (всіх модифікацій).
Отже, за законами жанру, Росія має негайно зібрати докупи свої Т-14 – «аналоговнет» – «Армата» та пригнати їх на боротьбу з реальними НАТОвськими танками. Та схоже, що вся історія з «Арматою» була просто великою корупційно-пропагандистською аферою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Медведєв визнає, що Росія програє
Звісно, важливо розуміти наступне. Хоча західні танки російського бруду в Україні не бояться, його тут, на жаль, стільки, що їх потрібно значно більше і якомога швидше. І, звичайно, боєприпасів до них.
Але маємо факт: потужна танкова коаліція проти РФ вже створена. І немає ознак того, що вона розвалиться під російською «буханкою», яка зібралась до Ла-Маншу.
Путін іронізував у 2014-му про «воєнторг». Чого ж дивуватись, що в України він теж з’явився. І значно потужніший. І в тому числі за допомогою росіян. Станом на 9 листопада, нагадаємо, українські військові захопили рівно 500 танків ЗС РФ, отримавши практично всі наявні моделі та модифікації, які є у них: від найстаріших Т-62 та Т-64А до останніх Т-80БВМ та Т-90М «Прорив».
Тому Кремлю час малювати чергові «червоні лінії».
Взагалі, все, що відбувається з постачанням озброєння в Україну, означає лише один сигнал Заходу для Росії: ми не на словах, а на ділі йдемо за жорстким сценарієм. Якщо щось піде не так, чекайте на постачання не просто чергового озброєння, а й нових його видів. І так триватиме доти, доки результату не буде досягнуто.
А результат один – 1991 рік. Весь світ пропонує РФ просто повернутись до кордонів того часу. Якщо Путін не отямиться і в результаті поверне не своє військо, а простих росіян у злидні того самого 1991 року – це вже їх проблема.
Москва вчергове програла в «настамнет»
І наостанок про надважливе рішення, яке було ухвалене 25 січня. ЄСПЛ визнав, що Росія окупувала частину Донбасу з 2014 року.
Російська сторона під час розгляду справи взагалі заперечувала таку можливість. Пояснювала в стилі «настамнет», мовляв, територію сходу України керували місцеві, а не вони. Київ навпаки – наполягав, що йдеться про фактично окуповану Росією територією, а сепаратисти виконували роль маріонеток.
Президентка ЄСПЛ Шиофра О’Лірі зазначила, що суд «відхилив заперечення Росії одностайно».
Крім того, Суд визнав скаргу уряду Нідерландів про трагедію рейсу MH17 прийнятною. Його позов проти РФ додали до українського.
Суд задовольнив більшість епізодів української скарги, але багатьох цікавить питання, чому дата початку російської окупації з квітня змінилася на травень 2014 року.
НАСПРАВДІ, «11 травня були так звані «референдуми» в так званих «ЛНР» та «ДНР». Суд вважає, що з цього моменту було встановлено повний територіальний контроль Росії на цих територіях», – пояснила Агент України у ЄСПЛ Маргарита Сокоренко.
Серед іншого, Суд встановив, що:
– території на сході України захоплені сепаратистами, з 11 травня 2014 року та щонайменше до 26 січня 2022 року, перебувають під юрисдикцією РФ;
– держава-відповідач мала значний вплив на воєнну стратегію сепаратистів;
– надавала зброю та інше військове обладнання сепаратистам у значних масштабах з початку створення «ЛДНР» та в подальші місяці та роки;
– проводила артилерійські обстріли на запит сепаратистів;
– надавала їм політичну та економічну підтримку.
Чим допоможе це рішення Україні? Заступниця міністра юстиції Ірина Мудра пояснила:
– такі рішення можуть бути використані для дипломатичного тиску на РФ, запровадження додаткових санкцій різного рівня, а також доведення її відповідальності за порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях.
– це стане підтримкою індивідуальних позовів громадян та компаній проти РФ як в ЄСПЛ, так і в інвестиційних арбітражах, та буде основою для того, щоб заявники могли стягувати компенсації з Росії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Резолюція ООН щодо репарацій РФ: чому нервує Москва
Рішення ЄСПЛ вже зараз відкриває двері принаймні трьом іншим справам України проти Росії, а також тисячам окремих, які були припинені до прийняття цього рішення.
Нагадаємо, станом на 23 січня 2022 року у провадженні ЄСПЛ перебуває п’ять великих міждержавних справ України проти РФ:
- «Україна проти Росії (щодо Криму)» – за заявами щодо порушень прав людини на тимчасово окупованій території АРК;
- «Україна та Нідерланди проти Росії» – справа про порушення прав людини на окупованих територіях Донбасу, до якої включено скаргу про збиття малайзійського літака рейсу МН-17, яку подавали Україна та Нідерланди;
- «Україна проти Росії» – за заявою щодо вбивств опонентів РФ;
- «Україна проти Росії» – справа про захоплення українських моряків та суден у Керченській протоці у 2018 році.
- «Україна проти Росії» – справа про злочини російських військових під час повномасштабного вторгнення на територію України.
Отже, на дуже важливому, юридичному, фронті маємо важливі перемоги: Київ буквально по всіх статтях переграє Москву. Наслідки цих (та інших) рішень, як і механізми їх впровадження, що насправді стиснуті лише у одній фразі «Росія за все заплатить» українці незабаром відчують. І, звісно ж, росіяни.