Людина не народжується злочинцем, а стає ним через певні життєві обставини. Часто діти і підлітки думають, що за скоєний ними злочин ніякої відповідальності не буде, бо вони ще неповнолітні. Проте гуманне ставлення до дітей у суспільстві аж ніяк не означає, що треба потурати їм у всьому. Навпаки, слід працювати над тим, аби людина зважувала на свої помилки і більше їх не повторювала.
При організації виховної роботи з неповнолітніми засудженими до мір покарання, не пов’язаних з позбавленням волі, можна виділити такі принципові положення у роботі з правопорушниками: по-перше, цілісне комплексне вивчення особистості; по-друге, вивчення соціального оточення вихованця, в якому він реально виховується; по-третє, на цій основі індивідуальний підхід до виховання особистості неповнолітнього. При цьому необхідне використання суміжних галузей наук на різних рівнях: соціологічному, соціально-психологічному, педагогічному, правовому, медичному та багатьох інших. Щоб надати підліткові ефективну допомогу в становленні рис дорослої людини, необхідно знати складності та протиріччя особистості, що формується, особливості взаємодії її з навколишнім середовищем, тобто потрібно знати насамперед психологічні особливості віку. Саме тому в роботі над виправленням та вихованням неповнолітніх порушників значну роль відіграють практичні психологи, висновки яких допомагають працівникам органів пробації визначити криміногенні потреби порушника та скоординувати дії інших служб та установ, причетних до виправного та виховного процесів для роботи з неповнолітніми суб’єктами пробації.
На фото волонтер Ізмаїльського (Кілійського) районного відділу №2 з питань пробації, практичний психолог Роман Тихонов здійснює психологічну діагностику.
