«Моє оточення – побратими, які мають ампутації. Моє бажання – мати місто, пристосоване до потреб усіх соціальних груп, і комфортне життя в ньому».
«Уже 35 років пересуваюся на кріслі колісному й добре знаю всі труднощі та перешкоди, з якими стикаються люди з інвалідністю».
«Я знаю, за яку країну воював. Це країна, у якій немає бар’єрів, зручна для всіх верств населення. Чому я? Тому що кожен має почати із себе. Втратити ногу не означає перестати боротися».
«У мене донька з інвалідністю, Ми пройшли довгий шлях навчання та працевлаштування. Були першими в інклюзивному навчанні та майже першими в ЗВО. Своїм досвідом завжди ділюся з батьками. Всім розповідаю, що немає меж ні в чому, тому що безбар’єрність – це не лише про архітектурну доступність, але й про все, що нас оточує».
🇺🇦 Це цитати з анкет українців – громадських діячів, жителів міст і сіл, представників бізнесу, державних установ, жінок і чоловіків, ветеранів і цивільних, які вирішили спробувати себе в новій якості – амбасадорів й амбасадорок безбар’єрності.
🫂 Сімдесят людей зібралися в Києві на першу зустріч спільноти в межах Всеукраїнської кампанії соціальних змін «Безбар’єрність – це коли можеш». Коли читала їхні анкети, відчувала, що говоритиму з однодумцями, яким не треба пояснювати, що таке безбар’єрність.
Ще 5 років тому, коли ми порушили в Україні цю тему, було не так. Більшість українців вважала, що безбар’єрність – це щось про пандуси, бо бар’єри сприймали буквально, лише як фізичну перепону.
👥 І ми мусили не один рік пояснювати, що є ще й невидимі для ока, але від того не менш болючі несправедливі бар’єри. В роботі. В освіті. В можливостях. Обмеження за статтю, за віком, за станом. Що крім фізичного в безбар’єрності є ще суспільний, економічний, освітній, цифровий, інформаційний виміри.
📋 Власне, саме ці шість основних напрямів потім стали основою Урядової стратегії безбар’єрності. І за втілення кожного довелося боротись окремо.
І коли торік ми отримали результат опитування, у якому 87 % українців назвали безбар’єрність новою цінністю для суспільства, стало зрозуміло: зміни почали відбуватися.
Сподіваюсь, незабаром 100 % людей відчують цю безбар’єрність у своєму житті й амбасадори цьому сприятимуть.
