ЗВЕРНЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО ЗА ПІДСУМКАМИ 52-ГО ДНЯ ВІЙНИ

Вільний народе найпрекраснішої країни!

Країни, у якої є майбутнє. Це точно. Це те, що мотивує нас боротися зараз. На полі бою й цілодобово на дипломатичному, інформаційному та економічному фронтах. Це те, що дає нам змогу планувати життя після війни. Наше українське вільне, суверенне й демократичне майбутнє. Обов’язково – мирне. Обов’язково – з розвитком.

Провів сьогодні нараду, присвячену відбудові наших міст. Звісно, це колосальний обсяг роботи. Але все ж менший, ніж захистити державу у війні. Ніж те, що ми всі – всі українці, наша армія та весь наш народ – уже реально здійснюємо. Тож не варто боятися масштабу.

Що важливо в нашому проекті відбудови України? Завдання не тільки в тому, щоб фізично відновити будинки, квартири, мости й дороги, підприємства та соціальну інфраструктуру, які були зруйновані російськими військами. Не тільки в тому, щоб повернути людям усе, що вони втратили, і дати їм нову основу в житті.

Зараз – історичний момент. Момент, коли ми можемо раз і назавжди вирішити багато застарілих проблем усього середовища нашого життя. Коли можемо зробити якісне міське планування там, де його не було. Можемо врахувати реальні транспортні потоки. Гарантувати енергозбереження, екологічність матеріалів, інклюзивність. Це якщо говорити про те, що стосується організації простору життя та якості відбудови.

Але є й те, що стосується справедливості. Десятиліттями існували й ніколи не закінчувалися черги на житло. Це було ще з радянських часів. Мільйони людей знають, як це важко – отримати своє житло, заробити на свою власну квартиру, побудувати свій дім. Особливо болісно це завжди було для військових, правоохоронців, працівників бюджетної сфери. Для тих, хто працює на суспільство й отримує за це від держави зовсім небагато.

Ще минулого року я ставив завдання уряду – зробити все, щоб цьогоріч можна було забезпечити житлом усіх ветеранів, які стояли в черзі. Далі ми планували перейти до забезпечення житлом усіх наших військових. А зараз ми фактично розширюємо те минулорічне завдання на масштаб усієї держави й деталізуємо його так, щоб це було справжньою модернізацією українських міст і українських громад. А ще поєднуємо це з програмою енергомодернізації житла. Як результат – буде кілька етапів.

Я поставив сьогодні завдання, щоб на першому етапі були забезпечені тимчасовим житлом усі наші переселенці. Ті, чий дім зруйнований війною. Тимчасовим, поки не відновимо їхнє житло. Або поки люди не отримають компенсацію квадратними метрами чи грошима.

На другому етапі відновлюємо те, що окупанти намагалися знищити. Всі міста й громади, які постраждали.

А на третьому етапі забезпечуємо житлом усіх тих, хто захищав чи захищає зараз державу, хто працював чи працює в інтересах суспільства, а власного житла так і не має. Не може більше бути такого, що людина віддає все життя військовій службі, але виходить на пенсію, не маючи власної квартири. Не може більше бути такого, що син чи донька захищають Україну на війні, а батько й мати не мають власного житла та змушені жити на зйомній квартирі чи шукати інші варіанти. Не може більше бути такого, що лікар чи медична сестричка, вчитель чи правоохоронець усе життя чесно віддають справі, а залишаються в гуртожитку на десятки років, якщо не на все життя.

Уряд, усі органи центральної влади разом із місцевою владою повинні це забезпечити. І забезпечать. Кожен і кожна в Україні мають право на своє житло, на свій власний дім чи свою власну квартиру. На безпечний і комфортний життєвий простір, який буде розрахований на будь-яку людину.

Всі, чиє житло зруйнували окупанти, і всі, хто довгі роки стояв у черзі. Увесь наш народ, який заслуговує на життя в сучасному середовищі.

Щоб реалізувати цей проект, ми вже залучаємо провідних архітекторів, увесь потенціал держави та міжнародну підтримку. Додамо участь компаній, держав-партнерів, міжнародних донорів. Абсолютно не маю сумнівів, що нам вдасться це зробити. Вдасться не тільки відновити зруйноване, а й відновити справедливість щодо тих, чиє право на житло було порушене.

Також обговорили й питання меморіалізації того, що українці пережили під час цієї війни. Обговорили, як зберегти частинки цього досвіду, щоб він завжди нагадував усім поколінням наших людей, від якої жорстокої й безглуздої навали Україна змогла відбитися.

Як один з прикладів, готується проект меморіального комплексу, який розповість історію зруйнованого мосту в Київській області, який з’єднував Ірпінь та Бучу з Києвом. Історію людей, які рятувалися цим мостом та цією дорогою в Київ від російських загарбників.

Зустрівся сьогодні з військовослужбовцями Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації. Вручив нагороди.

Внесок зв’язківців у нашу оборону, у наш рух до перемоги, до миру неможливо переоцінити. Про їхню роботу треба згадувати частіше, висловлювати вдячність їм треба гучніше.

З першого дня війни ми маємо стабільний зв’язок як всередині нашої держави, так і з державами-партнерами України. Я щиро вдячний кожному та кожній, хто це забезпечує!

Говорив сьогодні з Прем’єр-міністром Британії Борисом Джонсоном і з Прем’єр-міністеркою Швеції Магдаленою Андерссон. Про оборонну та іншу підтримку для України. Про посилення санкційної політики проти Росії. Про ситуацію на різних напрямках бойових дій в Україні, а особливо – про Маріуполь. Та про варіанти допомоги захисникам міста й цивільним людям.

Ситуація в Маріуполі залишається максимально жорсткою. Просто нелюдською. Такою її зробила Російська Федерація. Свідомо зробила. І свідомо продовжує знищувати міста. Свідомо намагається знищити всіх, хто там є, в Маріуполі.

Вплинути на це можна тільки двома шляхами. Або партнери дадуть Україні всю необхідну важку зброю, літаки, причому, без перебільшення, негайно. Щоб ми могли знизити тиск окупантів на Маріуполь і деблокувати його. Або – переговорний шлях, на якому також роль партнерів має бути визначальною.

Хочу, щоб мене зараз почули правильно: не було ще жодного дня від початку блокади Маріуполя, щоб ми не шукали рішення. Військове чи дипломатичне – яке завгодно, щоб урятувати людей. Але знайти це рішення вкрай складно. Поки жодного на сто відсотків реального варіанту ще не було. Це стосується як варіантів військових дій, так і переговорного процесу.

Хоча ми чули багато намірів від тих, хто хотів допомогти і хто справді користується міжнародним авторитетом, але жоден з них поки що не реалізувався. Втім, ми не полишимо цих намагань. І щоденно або я, або Головнокомандувач Збройних Сил Валерій Залужний, або інші військові, або керівник нашої переговорної групи Давид Арахамія – на зв’язку з нашими захисниками Маріуполя. Щодня.

Вже традиційно перед вечірнім зверненням я підписав указ про нагородження наших захисників. 186 військовослужбовців Збройних Сил України. 13 військовослужбовців Головного управління розвідки. Двоє працівників Служби безпеки України. І один боєць Національної гвардії.

Вічна слава всім, хто захищає державу!

Вічна пам’ять кожному, хто загинув за Україну!

Слава Україні!