Вранці 24 лютого ми прокинулись вдома, в Каховці, від вибухів. Спочатку вирішили, що вибухнула якась автозаправка, та згодом дізнались, що військова частина… Вже близько 9 години ранку росіяни були неподалік – швидко дійшли з Криму.

В Каховці я працював в річковому порті кранівником. З окупації виїжджали двічі: в перший раз вивіз сестру із племінницями та двох жінок із собакою. Їхали через Миколаїв, через поля… Були блокпости… Прильоти теж були, але за кілометр від нас.

Вдруге їхали три дні, ночували в полі, в бані… Той шлях, що ми їхали вперше, був вже перекритий, тому ми поїхали через Кривий Ріг, через Кіровоград.

Одного разу на блокпості погрожували, що я «тут і залишусь», але відпустили…

Поїхали до Біляївки Одеської області, до батьків жінки. В Ізмаїльський район приїхали, бо тут була робота в порту.

Жінка працює сімейним лікарем – лікує мешканців Нової Некрасівки та Ларжанки.

Я повістку отримав вже в перший день на блокпосту, але через стан здоровʼя частково не придатний. В мене четверо рідних служать, троє з них – під Бахмутом, на Донеччині…

Якщо треба, піду на фронт.

Звісно, ми могли поїхати у Європу чи Росію, жити і працювати там.

Але ж я – українець.

Тому я – тут.

Максим Клюєв, докер-механізатор ВПК-3 ДП “ІЗМ МТП», переселенець з Херсонської області